Була вона маленька, метка щебетуха, справжня синичка.
Вічна щебетуха змовкла й почала понуро шукати по кімнаті свою сумочку.
В очах його вона все та весела щебетуха, ясноока дівчина, яку знав ще в Лебедщині.
Жила Аматина там нянька, Не знаю — жінка чи панянка, А знаю, що була стара, Скупа, і зла, і воркотуха, Наушниця і щебетуха, Давала чиншу до двора:
Христя — молода, весела, щебетуха, працьовита дівчина — дядина ще змалку не давала ногам та рукам її одпочивку, призвичаїла до роботи.
У купе київського потяга цікавська жіночка-щебетуха сім разів повторила о, цей добродій, з усього видно, далеко вибрався.
— Ясь обідає в нас , — крикнула здалеки одна щебетуха , — і казав, щоб ти сама обідала і не сподівалась його швидко, бо в нас гості.
— Ясь виїв аж дві тарілки борщу, а мама сміються та кажуть: мабуть, тебе жінка держить на голодному столі , — говорила далі щебетуха.