За кожним моїм тихеньким порухом чути грізне гарчання.
Смолоскипи погасли, в темряві чути було стогін, зойки, войовничі крики.
Дозволь не чути … не бачи ти … Я мушу … мушу … Голос його чимдалі слабшав.
Не треба здіймати до неба рук, не слід умовляти сторожа храму допустити нас до вуха статуї, щоб нас могли краще чути.
В садку стало чути брязкіт шабель та стукіт кінських копитів: жовніри вскочили в браму прожогом.
Капітан «Ціцелії» умів також не чути, що йому не потрібно було чути.
Таке попередження мені доводилося чути вже не раз і від неї, і від Амбо, і від їхнього батька.
Коли б не було чути здалеку квиління чайки, то все здалося б занімілим.
Вона зупинилась і в темноті чути було її трудне дихання.