Чорнозем із зіллям полетіли навсебіч, оголюючи металеве тіло.
Щоправда, валун, мабуть, або вріс у чорнозем, або на справді був не таким уже й велетнем.
Тепер, йдуть чутки, Лісконогий топче вже кіньми вітчину героїв, списами оре чорнозем, мечами скородить займанщину …
Справді, далекими від життєвої суєти були думки й ціле життя цього мандрівного «старця», але тим чистішими й більш переконливими були ідеали, що він їх сіяв в український чорнозем на провесні відродження.
Ступаючи по землі, сповненій буйного зела і співучого птаства, він тільки пам’ятав розгрузлий чорнозем сільської вулиці, де в пору затяжних дощів неможливо «прошвирнутися» у заморських штиблетах.
Він зараз підбирає собі наділ, щоб глустий чорнозем, і річка, і луг, і лісок теж були.
Запалали побузькі села, огріваючи холодне сіре небо, вистеляючи теплим попелом розбухлий чорнозем.
Добре, що тут пісок, бо під Києвом чорнозем — ледве вибралися, не дорога, а магніт.
Довго держу в долонях батькову жилаву руку, порепану, потріскану, як самий чорнозем, із мозолями на щиколотках та кривавими задирками на обдертих пальцях.
Він стверджував, що чорнозем — не першоутворена і першостворена богом матерія, а «произошёл от согнития животных и растущих тел со временем», і що «питание растениям доставляет воздух, почерпнутый листьями».