Чалий сидить біля стола, схиливши голову на руки, Шмигельський стоїть.
Я певен в тім, що цей шакал не хто другий, як Сава Чалий !
Одно — далеко від двора, та ще й в яру глибокім, а друге — пустка, то побояться, щоб часом, бува, не здибав тут їх Сава Чалий.
Сава Чалий, щоб уникнути мук та смертної кари, згодився перейти на бік поляків і громити своїх колишніх товаришів-гайдамаків по їхніх кублах, що йому були добре відомі.
До нього радо приєдналися інші загони надвірної міліції, сформовані з українців: уманський із сотником Писаренком та ротмістри Степан Скорич, Михайло Флоринський, Іван Рингач та Сава Чалий із їхніми частинами.
Він розправляв поводи, слухав, як форкав Чалий до води, і далеко кинув очима до криничовини в левадах: «Напоїть треба …»
Пан Жезнщький готов всім посполитим дать одно ім'я «Сава Чалий» і разом всіх на палю посадить !
І не тілько полковник, а віднині Сава Чалий благородний шляхтич Речі Посполитої !
То щастя панське вже минуло, бо Чалий Зосю ту назад вернув додому.