Лікар Негемія приходив двічі на днину, сідав проти ліжка, чорнім, шовковім уборі з прошвами по боках, зісував у зад лисини свій теж шовковий наголовник і скупими словами, що їх перепускав через цідило перелетної величі, давав хатним доручення.
Пахло глиною, вікно цідило непевне світло, груба здавалася сірою, він роздивлявся навколо й дивувався, що не помічав того раніше.
Притулився до шибки, і його відразу ж побачило в тому вікні чоловіченя, що тримало в руці глиняного дзбанка і неквапно цідило з нього наливку.
Надворі цідило без перерви, громи все ще котилися, грозили, і про дальшу дорогу годі було йому думати.