Одсуваю комоду, виймаю хустя, шпурляю книжки, подушку.
На балкони і між аркади виходять неодягнені люди і розвішують хустя та постіль по білих од солі стінах.
Лише кілька верб по згірку тюпають до річки — не дійшли: холодно, то поспинялися, щільніше кутаючись у біле хустя.
А іим часом у дорозі вона хустя випере йому, догляне, голову змиє.
Онде кілька жінок, розпустивши хустя, неспішно ведуть розмову, притакують одна одній; чоловіки ж — звісно: чадять тютюном, аж синьо у вагоні, і гуторять без кінця-краю про свої селянські гаразди …
На березі сушиться хустя, на кущах стримлять горщики, гладишки.
Та хіба ж не могла вона свого хустя знищити й купити нове !
Гафійка ловила хустя, розметане вітром по дворі, як стадо білих гусей.