Попри все це хлібороб певною мірою виграв, і знав, що виграв.
Збороздивши в один бік поле, хлібороб, щоб остаточно розпушити верхній шар грунту, робив іще поперечне ралення («хрестив»).
таки хоробрий ремісник не витримував і розкривав свої найзаповітніші таємниці, торговець пропонував віддати в додачу до податку свою дочку або навіть двох, а хлібороб посипав собі голову попелом і добровільно продавався в рабство.
Рідше доводилося бувати у Василя Короліва-Старого, з яким співпрацював у газетах «Рада», «Засів», «Хлібороб», у журналі «Книгар» і разом піднімали на ноги видавництво «Час».
— Як сказано: хлібороб платить за землю, гончар за глину !
От і спокусилася вона на великі гроші і викрала меч, віддала ворогові, а чоловікові другий підклала, а коня вкрасти не змогла: хлібороб беріг його як зіницю ока.
Хлібороб остільки зміцнів економічно й господарче, що на переважній, якщо не виключній, території України не лишив достатнього місця для випасу великих стад худоби й табунів коней.
Чи ж болить киселям серце, коли хлібороб після жнив усі свої трудодні виносить з комори в одному мішечку або торбі?
Хіба не парадокс, що хлібороб із діда-прадіда веде розмову з землею лише через «перекладача» — агронома, нехтуючи багатющим досвідом народної агрикультури, що син хлібороба не вміє косити, а дочка — прясти чи вишивати?