Стружки і тирса, які цілими купами лежали навколо, почорніли і вже навіть не пахли живицею.
В чистім, полі тирса шумить, Катран зеленіє, В чистім полі своя воля, Що й серце німіє …
— і думав, як було б чудово, аби в голові в нього була не тирса, а Справжній Розум.
Те поле приспала тиша, Тривожна, як в дні чуми, І тільки полинна тирса На лоні його шумить.
Коли приготовані ж були звірі тридцять днів, зібрав кат весь народ в храмі Дієвому, світлі ж і прекрасні приніс жертви і тоді вивів з темниці Тирса, на поїдання звірами засудженого.
І хоч всюди було прибрано, чисто — заглянула в кожен куток, іще раз тирса віника захвилювалася і сірою журавкою витягнулась біля припічка.
В чистім полі тирса шумить, Катран зеленіє, В чистім, полі своя воля, Що й серце німіє …
Тирса метнулася на півнеба розкиданим віялом і зайчиком поплигала десь камінцями в море.
Війнуло на неї далеким і ніжним, як дитинство, спогадом: вечірні дзвони на Україні, сипле гомін росу на степ, м’якне тирса, і соняшники опускають голови до молитви …
Ти не забувай, що в мене замість мозку в голові тирса і довгі слова мене тільки спантеличують.