За два дні після цього сумного побачення Ватя слухав за Орю молебня перед подорожжю, а за півгодини транспорт величезною темною масою рушив у степ, здіймаючи сірі хмари куряви.
Вже два літа в княжому хоромі жила чужа й нелюба людина, княгиня Руска, й се гнало Богдана з хорому в степ і в ліс, аби далі, аби не дивитися на неї.
Степ, струснувши з себе росу та зігнавши непримітні тіні, горить рівним жовто-зеленим кольором; висока трава починає гнутись-хилитись, поверх неї тільки гарячий вітер гуляє та сонце розсіва своє пекучо-іскристе проміння.
Вона висушувала безводний степ, змушувала ще буйніше рости ліси, джунглі й вогку савану.
Він не тільки шукав дорогу — він слухав степ, вдивлявся у кожен пагорбок на. обрії, вивчав його, ніби запитував: а що за тобою там, далі?
Виходить на високий шпиль над Сулою і довго дивиться в степ — чи не їде Арсен, її син коханий, її надія?
Корольова жила в похиленій хатинці аж на околиці містечка, поблизу піщаних дюнів (за Олешками починався широкий степ, сухий і безводний, наче пустеля).
Там кожний знає, що скільки не хапайся, а все тобі буде небо, та степ, та могили.
Куди не глянь — степ і степ, жовтий, побурілий, вигорілий за літо …
Як тільки сонце виринуло з-за перелогів і степ усміхнувся до нього рум’яними росами, почули куренівці далекий грізний гуркіт, що все наближався і наближався.