Отже, дегустація перша — спокуса слави і смак смерті !
Дорогою могли зустрітися арауканці, для яких табун коней — велика спокуса.
Спокуса спостерігати за тим, що діється надворі - ця погана звичка, яка дістається людині вочевидь від природи й забирає в неї багато часу , — відпала разом з бічними вікнами сама собою.
Безперервна спокуса, або перетворити її на предмет, чи трактувати її як один з аспектів мого власного «я».
Однак спокуса надто велика, щоб людина змогла перед нею встояти.
— Сказано ж бо: «І вбивайте їх, де зустрінете, і виганяйте їх звідти, звідки вони вигнали вас: адже спокуса гірша, ніж убивство !»
В цю мить мене раптом охопила спокуса утнути щось пустотливе.
Велика спокуса сучасної людини — не фізична самота, а занурення в масу, в натовп, не втеча в гори або до пустелі, а у велике аморфне море безвідповідальности, яким є натовп.
Тут лежить неабияка спокуса, але не треба забувати, що це сфера безвічного.
Спокуса набирала незвичайного відтінку, коли з краплі води він намагався проникнути в імлисті, неясно окреслені нескінченністю терени, немовби у святі місця настільки близькі йому, що вистачило би просто бути там, аби взагалі бути.