Ти, мабуть, пам’ята єш його зовсім іншим — таким, як оце щокате сонько, малим і безневинним.
Увесь цей час Королева не зводила очей з Капелюшника і (якраз, коли Сонько намірився сідати) наказала одному з підсудків:
Сонько нетерпляче труснув головою й озвався, не розплющуючи очей:
— випалив Сонько, цього разу без жодних роздумів.
— Ти ще скажи , — підпрягся Сонько із заплющеними, мов у сновиди, очима, що «я дихаю, коли сплю» і «я сплю, коли дихаю» — одне й те саме !
Але Сонько не заперечував нічого, позаяк міцно спав.
«Ану, вставай, сонько, кури давно вже повставали !» пролунав материн голос.
Між ними спав як убитий Сонько-Гризун *, правлячи їм за подушку.
Сонько саме сів на землі, виплутуючись з-під хутра.
— Чекав, чекав тебе, та й заснув удруге, непоправний ти сонько !