Та поступово недавня льодяна скалка у Маланюка, видавалося, трохи відтанула.
Зосталася невеличка дірочка, мабуть, скалка була зовсім маленька, не знати, звідки вона сюди й заблукала.
Я і син мій, і мій онук хай росте, як хижак, у лісі, в лузі, в землі під скибою, і хай день і ніч рахує від початку, бо наш час піде від того дня вперед, від котрого спаде з очей наших остання скалка ганьби, неслави, наруги.
Обіцяючи найлегший вихід з безвихіддя, вона прийшла якось раз і не могла вже відійти, засіла глибоко, як скалка , — це думка про «рідну кулю», цебто про кулю з рідної руки.
Це була п’ятисантиметрова скалка зачарованого дзеркальця, подарованого йому покійним хрещеним батьком Сіріусом.
Час від часу його зіниці посеред розмови розчахувалися більше: раптовий спогад, наче гостра скалка, пронизував його серце.
Певне, дорогою, поки ми йшли, Качеві в голову влучила снарядна скалка, а я і не завважив.
Тенькнуло щось під серцем, тонко, дзвінко, немов хруснула скалка молодого льоду.
Скалка починала куритись, і скоро маленький вогник вискочив з неї та запалав з обох кінців.