Король Конан мертвий, і тепер кожний має сам поклопотатися про себе — він рушає додому, і нехай тільки спробують сунутися до нього Арпелло і його дармоїди.
Мабуть, сам не любить, ось і підсунув йому роботку.
А сам Відень зробимо столицею намісництва, що по обширу земель і багатству дорівнюватиме цілій імперії !
Він тепер сам уже вірив у те, що казав Матрос, і мріяв він тепер про художню школу з новою силою бажання й надій.
Його біограф Ів Амант відзначав: «Отець Олександр хотів, щоб кожен вирішував сам за себе; він не хотів наказувати й примушувати.
— Мудрець привів мене до печер, сам прослизнув у щілину поміж камінням, а мені наказав зачекати.
А якщо ти й сам зі Звитяжцем — то й не станете ви ні на кого нападати !
Коли ж прийняв престол святительський, зробив дім свій лікарнею і притулком для убогих і недужих і часто приходив до них з відвідинами, потрібне подавав і сам прислуговував хворим.
Бували, проте, дні, коли він не доторкався до цієї роботи і похмуро крокував по лабораторії або, кинувши все, одягав скафандр і йшов бродити по дну океану — сам або з Маратом і Павликом.