Як навіть найжалюгідніша руїна чіпляється за життя !
Ось лежить його праця, його кривавиця, його надія: чорна, мокра, чадна … Ось дивиться на його чорна, обсмалена руїна хати, жужмом лежить на позаливаній землі усяке добро, ламає руки дружина, як смерть, ходить мати …
Прогнали й так ствердились, що ні повстання, ні руїна, ні голод, ані тиф не могли їх спихнути.
Тим більше що до пів на шосту ранку здавалося, що вибору в нього й так не буде — стара руїна, підкошена серцевим нападом, він не зможе встати з ліжка …
Процес одягання, такий приємний йому колись, тепер у сущу муку обернувся, бо вранці наявніш, ніж будь-коли, показувалась руїна його білизни, крайнє зужиття черевиків та лихий блиск ліктів на піджаку, віщун майбутньої дірки.
— Руїна, одна руїна, і нові болячки ойчизні, і нові краплі отрути в серця розлютованих дітей великої і славної колись Польщі !
Так само й ворожбитська книга Громник подавала різні гадання й по сонцю, напр. : «Якщо в листопаду померкне (затьмариться) сонце, будуть біди і багато повстань, і містами руїна».
Причому тепер це буде не Руїна, а тотальна анігіляція.
«Спочатку було ніколи: молодість, війна, карти … потім схаменувся — вже руїна …»
Вона почуває себе такою, що не існує, й ця руїна приносить їй справжні страждання.