А старший боярин, пан Пістряк, кишки рве зо сміху, та біга по селу, та збира свій поїзд, щоб швидше на посаг молодих садовити.
— скумандував пан Пістряк, довго думавши, що б то їй ще придумать.
— так обізвавсь пан Пістряк, сидячи собі на лавці край вікна.
Піймав тоді Пістряк облизня, зумів його Юрко обвести навколо пальця, і тепер він не подарує свого промаху, ходитиме по сліду, пильнуватиме за кожним кроком.
Не хто, як наш Прокіп Ригорович Пістряк, конотопський пан писар.
Вернувсь пан Пістряк до сотні, перелічив козаків — усі; вернувсь до пана сотника, лічить по хворостині, що кожного позарублював , — катма одного; хтось утік.
Одначе незабаром виявилося, що це не проминаюча недуга, а невилічимий пістряк шлунка.
— сказав Пістряк та й почав знову возитись з тою хворостиною.
Розуміє це Пістряк, відчуває, а довести нічого не може.
— Так цей Пістряк , — обурювався швець , — пішов служити в німецьку поліцію.