Та ось зупинилась танцюристка, заспівала: Упар плай ко зєлєно …
Плай Пересмик, Костерище, де то сто тисяч татарів згинуло й досі кости їх із землі витикаються.
Нарешті вівчар вперше може вигнати на плай свою отару , — замріяно сказала Богумила.
Насиплемо вали, обведемо цей плай Та зміцнимо — і вже тоді, гай-гай, Ніякий чорт ані вночі, ні вранці Не візьме нас !
Стара випровадила їх аж у плай, вернулася, плаче.
Знав ж бо у тих теренах кожен плай, кожну стежину з дитинства.
Почулась пісня, наче кличним голосом обізвався кам’яний берег: Упар плай ко зєлєно …
Під горою простягся вузький ясно-зелений плай чи луг, який уривався аж біля самісінького моря.
Не раз доводилось чути їхню улюблену пісню: Упар плай ко зєлєно Кєрєл жокос романо, Ке кідініле о ром, Ке тє лєн звєр дром.