Перукар був надзвичайно задоволений такою великою для Мотріля винагородою.
Багато скла, мармуру і шліфовані дзеркала; кілька симпатичних перукарок, два-три учні, а знадвору — напис з хромованих літер: «Дамський і чоловічий перукар Бруно Плат».
Нарешті перукар задовольнився і, як усі люди його фаху, улесливо подякував тому, кого обслуговував.
Бо він зненацька підстрибнув, сперся лапами на мої бідні груди й проїхався язиком по моїх щоках, старанніше, ніж висококваліфікований перукар бритвою.
Так само й перукар (це і є Бавмер, вирішив я), котрий стриг клієнта, примруживши одне око від сягаючого вгору диму.
— Необхідно дізнатись, де живе перукар, як його прізвище, випадково чи не випадково він знає Поніманського.
— На камінь з порядком денним , — радісно процвірінькав перукар.
Перукар ураз споважнів, мовив : — Це містечко — злиденна, смердюча нора.
Перукар знервовано понишпорив за пазухою, видобув з тренувального костюма і передав Фордові плоди своєї праці.
Нещасний перукар зібрав рештки мужності, подумав про Гінтергайсберг, свою здобич і сказав: