За ясної погоди, в дощ або сніг, у сезон тайфунів — дім завжди був там, за вікном, досить було підвести очі - і він переді мною.
Він казав, що мусить подивитися людині в очі й почути її останні слова, перш ніж стратити.
Прилетіли повзики, сойки, дубоноси, снігурі, іволги й дятли, посідали навколо на гілках і дивилися на зозулю так, що трохи очі в них не повилазили.
Він ледь не засміявся від радощів, бо їсти йому хотілося ще сильніше, ніж уранці, і ледве не по очі занурив голову в молоко.
Сливка з надією поглянув на нього і, хитро примруживши очі, запитав:
Ляня зустрічається зі мною поглядом, тримаю її, наче на прицілі, Ляня не витримує, опускає очі, вивчає мій одяг (через це я помітно нервую), її щоки спалахують рум’янцем.
На нього глянули затуманені болем і стражданням очі.
Заблимали фотоелементи-очі, і низький голос добродушно пробуркотів : — Не виводьте мене з ладу, юні земляни !
І зразу ж у очі Щеглова й Петерсона вдарило щось нестерпно болюче, у легені вдерлося задушливе, дряпуче , — як вата, посипана склом.
Дівчині було років двадцять, яскраво-зелені очі, веснянки, костюмчик, стилізований під матроску.