Бог наш — як море, ширини і глибини безмірної, неосяжний розумом людським і невимовний словами людськими, як же про нього святий пророк Ісая говорить: «Про рід Його хто скаже».
Джон не розумів, чому так виходить і що це має означати, але відчував невимовний жах.
Невимовний сум обгорнув мене, як прочитав я цього простого приятельського листа.
І дякував Господові за молитовну Його про нього опіку і невимовний дар.
І знову мене охопив невимовний жах: я дрижав, немов у пропасниці, в голові зароїлися нові тривожні думки.
Здавалося, в обличчі цієї людини був наявний отой невимовний бабський вираз, що зазвичай супроводжує істерику.
Безмежний, невимовний біль огортає душу святого, коли пригасає в серці вогонь.
Слідство довело, на мій невимовний подив, що за картини, статуї, квіти, брильянти, екіпажі й коні не лічилось ніякого боргу.
Безліч разів привиджувалося таке Білому Іклу, і щоразу його мучив невимовний жах.
Судячи з того, що я чув про них, це було цілком можливо, і не варто, мабуть, казати, що сама думка про це нагнала на мене невимовний жах.