Мошка посадили шити сукні в себе в покоях, щоб він часом не вкрав матерії та не вкоротив шлейфів.
— Мошка, Мошка, свиняча твоя пика , — мовив юнак розчаровано , — ти маєш рацію: я настільки слабкодухий, що не можу наважитись на останній крок.
— Це тільки й виключно для блага молодого панича, прошу , — наполягав Мошка.
— От і добре, от і добре , — посміхнувся Мошка, хоча одразу ж скривився, почухавши спину : — Ой, вейз мір !
На цім місці прокинувся Степан, і якби не перебував під впливом зілля, що їм регулярно напував його Мошка, то, мабуть, зірвався би з місця та дременув просто у степ, біг би світ за очі, доки не впав би зовсім знесилений.
Либонь, Мошка щось відчув у його погляді, бо одразу ж замовк, немовби язика проковтнувши, і теж невідривно дивився в обличчя пораненого пильними сірими очима.
За мить перед тим рухливий, немов кулька ртуті, Мошка тепер завмер на ліжку й пильно вдивлявся юнакові у самісінькі вічі, загадково посміхаючись.
Степан не заперечував навіть, коли під час зупинок на ночівлю Мошка надягав йому на голову таку ж саму ярмулку, яку носив сам , — хіба не все одно? !
Незворушний Мошка спокійнісінько сидів на ліжку й зосереджено розглядав кінчики пальців, щось бубонячи собі під ніс.