Віз, підминаючи колесами верхів'я дерев, покотився з піскуватого горбка на моріг, і дівчина, злегка похитуючись, всміхалась чисто, лагідно, так, як уміє всміхатися тільки незігнута турботами юність.
— Ось тобі, відьмо з Лисої гори , — криво глянув бандит на молодицю і витер шаблю об моріг.
Хрести хрускотіли сухими кістьми й лицарями падали на зелений весняний моріг.
— Скинув черевики і з дитячою радістю на обличчі став на моріг стежки.
Хоч моріг був рівний, як стіл, та Твінас шкутильгав більше, ніж завжди.
На взгір" ї грядку обліг моріг, бринять дзвіночки, неначе сніг.
— Як у кого, у мене на голові сніг, а на серці моріг.
У вірші змальовується, мабуть, прогулянка морогом: «моріг, несходжений, / / очанка й очанка, прічно», «несходжений».
В іншому місці підлісок заходить на моріг: неможливо сказа ти, де моріжок, а де чагарник.
Ось один із них — високий, зігнутий, ніби підмитий водою явір , — поклав на траву торбу, став навколішки, помолився на схід сонця і сів, знесилений, на моріг.