Сумним гуцульським стогоном озивалася казарма: У Вероні, гей на брамі каменії, Там стояли три жовняри молодії.
Тут підносилось справжнє місто — заводи, банки, церква, казарма, котеджі й будинки газетних редакцій.
— гула казарма, і в цьому гаморі важко було второпати, що трапилось.
«Здешняя часть» виявилася банальним автомобільним батальйоном, де величезний автопарк, поділений на відкриті бокси та стандартні гаражі, стара триповерхова казарма і купа худющих солдатів-чор — нопогонників у засмальцьованих військових робах.
Ходимо територією українського батальйону тут і штаб, і казарма, далі - їдальня.
На десять хвилин казарма перетворювалася на «дурдом».
Та казарма аж здригалася від хорового хропіння, і навіть днювальний не стояв на своїй тумбочці, а сидячи спав, поклавши голову біля телефону.
Він зачинив двері, пройшов через двір й увійшов до корпусу Б. Казарма була порожня.
Таке виробниц тво могла забезпечити тоді лише дисциплінована рабська казарма.
Казарма, де шахтарі жили , — це була довга, кисна й брудна будівля.