— Виглядає, як могила в Задушний день, ще тільки хризантем бракує.
На камінцях і на земляній долівці росли сірі гриби з тонкими ніжками; скрізь — пліснява, мох, сирість, квасний, задушний сопух.
Він тепер не був ні рядовичем, ні закупом, ні холопом, над ним не було хазяїна, «задушний чоловік» , — так про нього говорили.
Нині вої Ярополка розкидали його хижу, на землі Давила викопали рів, от і пішов він з жоною й дітьми на Подол, викопав землянку в кручі над Дніпром — задушна * (* Задушний — людина, що нічого не має за душею .) людина.
На вулиці задушний вечір після пивної здався йому прохолодним і свіжим, як кринична вода.
— Я Антип, неть Минули й твій родич, посаднику , — відповів задушний чоловік.
Задушний вечір був насичений галасом і гарячими тілами людей.
Час від часу він розминав стомлені пальці, підводив голову перед собою до заґратованого вікна, з якого проникало в задушний коридор трохи свіжого повітря, до пронизливо ясного неба, такого яскравого і бажаного звідси.
Коваль штовхнув двері і ввійшов у невеличкий задушний, незважаючи на розчинене вікно, кабінет.
Чого його веде Павло у цей страшний, задушний склеп?