Він з Талею передали їм частину свого власного я, вони мов уже рідні їм зробилися — як же не жалко їх покидати?
Мені так жалко було гасити радість молодої хазяйки, але що ж мені було робити?
А я, нещаслива, я не знаю, що мені перш діяти: не гарно Катрі потурати, та жалко і впинять — як я згадаю, як вона, моя голубка, побивається !
— Не смійся, дяче, бо мені часом жалко його стає , — мовила Явдоха, ведучи дяка через залитий срібним молоком двір.
Я йду І шіачу, а мимо проходять червоноарми, гримить «Інтернаціонал», і мені ще дужче жалко себе.
— промовила вона таким голосом, що мені стало її жалко.
БЕЗМИЛЬСЬКА : — Тобі на рибьонка грошиков жалко? !
А вступаючи в двір, схопимо з себе, позакидаємо , — та так було жалко тих вінків кидати, так жалко !
— Панотче, останнім часом почали мені снитися покійні родичі мої; десь вони там страшенне мучаться і нічого так не прагнуть, як милостині, найпаче мати моя, що такою гіркою і нещасною мені уявилась, аж дивитися було жалко.
У мєня такоє мнєніє, єслі чєловєк нє любіт поезію, он сам сєбя обкрадиваєт, мнє жалко такого чєловєка !