Пам’ята є Гордій, як робив на найближчій тонкій берізці зарубки-мітки.
Якраз сонце сходило, коли Гордій доходив до тітчиного хутора.
Володька у гордій самотності переживав свою ганьбу.
Гордій перший нарешті звів голову й аж тріпнув нею — віри не йме : — Як-таки це могло б статися, що нема приговора.
— Так, Гасін, але Гасін-старший, батько того, який спокійнісінько проживає собі за кордоном , — пояснив Гордій Семенович.
Еола з цього дивувалася, пробувала навіть випитати, до чого він дошукується, але Гордій тільки рукою змахне, винувато усміхнеться і нічого не скаже.
Але вітрець зашелестів папірцем у руці … — Ми тяжко завинили … І Гордій Семенович, і я.
Помолоділий, сповнений енергії, Гордій Нескуба у вільні від вахти години не міг усидіти в своїй каюті.
— Аще живеш тут , — вів Гордій , — мусиш знати, що Микула мав купу від князя і ти повинен платити …
Дідусь Гордій і Лаврик спускаються косогором до Десни, стежина веде їх понад річкою, до Гутленської долини.