Якось молодий і гожий принц, що жив у сусідньому королівстві, поїхав на полювання.
Вийшли з-за столів, повних наїдків і папитків, молода у віночку, в червоних слов’янських шатах, молодий — гожий, дужий, високий.
Коли мені трапляв на очі гожий хлопчак, мене охоплював дрож на думку, що, можливо, його душа благородна, але я страждав, якщо у хирлявому тілі жила шахраювата нікчемна душа.
Уже позад короля Самітної гори поміж забитих гоблінів лежало багато мертвих озерян, і чимало гномів, і не один гожий ельф, що мав би ще жити довго-довго й весело у своєму лісі.
Тому, хто кілька років спав на голій землі, й оберемок горохвиння гожий.
Пішов татусь в той край гожий, Де місяць і сонце З світлиць Божих на світ Божий Дивляться в віконце.
Прийшов господар, той самий гожий жид, що допомагав мені скинути непромокальну шинелю.
Він від коханого батька і вродою, й постаттю гожий.
Гожий хлопчина в ошатному плащі, зовсім зелений і хисткий.