Хлюпоче поруч з нею хвилями лагідний Донець, віти дерев схиляються до неї і, заспокоюючи, шелестять листям, а у вітах про щось запекло сперечається птаство.
Дерева низько опустили важкі віти, здавалося, гілки ось-ось обламаються і перетнуть Стоунсу дорогу.
Вікна відчинені, і віти яблуні-виноградки сягають серпанкових занавісок.
Але зненацька монолог студента Анзельма обірвався, бо в траві коло себе він почув якийсь дивний шелест, цвіркотіння, що незабаром перейшло на віти та листя бузини, яка схилилась над його головою.
А як журба наполягала на душу, вона виходила за ворота й довго дивилась на зелену вербу на кладовищі та плакала, неначе на тій вербі та на вишні розвились не зелені віти, а її згадки про дорогого сина.
Скісні промені ще прориваються крізь віти, пронизують кілька дерев і зникають.
Хто стинає за плечима віти, коле в ноги стежечку малу, в чорнім небі тріслим серцем світить, крізь шибки сотаючи смолу?
Ніби розсував ним віти далеких дерев, ворушив глицю, папороть, кущі малини і шип шини, настирливо проникав у глибину лісу — по той бік протоки.
Одлетіла давно золота свіжість листопаду, потемніли мури будинків, і вже вкривалися вночі сивизною голі віти дерев.