Вони просто мирились один з одним і жили вкупі, бо життєва бистрина збила їх докупи.
Швидку течію води ми називаємо і бистрина (колишній корінь стр), і пруд (колишній корінь пр).
Тільки-но вона подолала опір гілок, як бистрина підхопила ії і майже впритул підігнала до західного берега.
І було чого — Дніпрова бистрина і обидва береги були вільні від татарів.
І здалось раптом Іванові, що упав він дивним засобом, не на землю, а в якусь начебто воду, і бистрина понесла його, вируючи і крутячи між дерев, хмар і сіл, і несподівано принесла додому, мов у казці.
На середині бистрина підхопила вовченя й понесла до невеличких порогів, що перетинали потік.
Середина Дніпра була чиста — мабуть, там пролягала бистрина.
Але ж лоцман, татарин з місцевих, стверджував, що Дніпрова бистрина майже увесь час притискається до високого протилежного берега.
Інших наче бистрина відносить з-перед наших очей, а нас самих — крадькома підточує, забирає по крихті.