Справжний абсурд був у тому, що з усеї музики, яку він мав у голові та в руках, він вирішив заграти — що б ви думали?
Виходив якийсь абсурд, з яким, одначе, не було ніякого способу боротьби.
Ну, то хіба це не повний абсурд, не чистісінький ідіотизм, що такій жалюгідній, лакузливій, убогій розумом самиці примарилося, ніби я можу її покохати?
Тільки незбагненне й неймовірне ідіотство дурнів є поясненням тому, що вдалося придумати так багато нісенітниць, поширити їх, оголосити під гучний барабанний бій, зняти на плівку і, головне, змусити повірити в цей абсурд.
Другий «абсурд» був значно прозовіший і, певно, здійсненніший: продати відкриття Радянському Союзу.
Але твердження, що все, навкруги абсурд не , — абсурд.
Можливо, все життя доведеться працювати, аби зрештою довести, що гіпотеза Павла Дудника — абсурд !
Що ж до звинувачень в контактах з німецькими націонал-соціалістами Гітлера, то це взагалі абсурд.
Я навіть припускаю такий абсурд, як золотошиті пагони з серпами й молотами замість двоголових орлів.
Ідея про небіологічні штаби, з якою носиться дехто із членів екіпажу, а отже, про мертве небесне тіло з комп’ютерами, котрі воюють після загибелі квінтян, це абсурд.