Та Яровий нагнувся у стільці і перекрив їй дорогу, майже до торкнувшись рукою до її тіла.
— Ну, як яровий клин? — запитав Остап, просовуючи у садочок крізь тин голову. -
Микола Яровий забувся і уявив себе у своїх молодших роках і безвольно заглянув навіть у свою колишню душу.
— закричав Яровий і, схопивши Ксеню за руку, розкрив її кулачок і у невеличку долоньку затиснув їй її заробіток.
— … навіть легшим, .. бо є різні можливості - продовжував, не поспішаючи, Яровий.
Микола Яровий сидів за столом , — нога через ногу — і обидві спочивали на краю блискучого теж свіжополакованого столу і, здавалося, нічого не робив і ні про що не думав.
Яровий занурився у спогади та роздуми, тому й не спостеріг, коли і як відійшла від нього загадкова Ксеня.