Навчись же хоч мовчати, коли й досі не навчився говорити, а лиш гавкаєш, мов шолудивий пес !
Якийсь шолудивий пес, зупиняючись і почухуючи себе, радо збігав з обсадженого кипарисами кладовиська вниз на вулицю — вже-бо опускалася ніч.
Худий, шолудивий собака шкандибав, висолопивши язика, прив’язаний між колесами.
— А мені приснився старезний шолудивий шакал , — повідомив наймолодший старійшина.
— Шолудивий кіт , — сказав він , — ласий до молодиць, випити мастак і «навар» любить — куди там нашим.
Так ти, шолудивий пес, кажеш, що гаманець твій?
Вона скочила, як ошпарена, зиркнула на нього, а то дід-жебрак, шолудивий, обідраний.
В літописі виступає він як дикий, шолудивий грабіжник, але в народній лєгенді, це потвір, без тіла, огидний кістяк з вонючими тельбухами, який вбиває слуг, що підглянули його нелюдський вигляд.
Зазираючи їй у кожну дірку, слинячи закохано п’яти, цей пес шолудивий із ненависті плекав помсту !