Це був молодий, підібраний, навіть чепуристий командир у перехопленому широким поясом трофейному офіцерському мундирі, що бездоганно сидів на ньому, в коричневих, домашнього сукна, бриджах зі шнурівкою вище колін і начищених до блиску чоботях.
На більш законних підставах належав до цієї верстви чепуристий негр, що ходив по плацу з дуже поважним виглядом, бо прислужував самому майорові, комендантові форту.
Почоломкались на порозі, і чепуристий батько, який у всьому любив охайність, одразу запитав : — Так що ти привіз із війська: грошви чи вошви?
Смаглявий … чепуристий такий … з вусиками … начебто начальник з фабрики.
Чепуристий офіцер вишикував солдатів біля центрального входу, щось коротко пояснив, потім різко пролунала команда, і солдати зникли у палаці.
На вигляд був чепуристий, зовсім не такий, як у робочому вбранні.
Тільки-но Фомін вимовив останні слова, як до кабінету стрімко увійшов чепуристий, гарний, середнього віку чоловік.