«Ми витрачаємо і ви тратили світлу етичну християнську атмосферу, в якій тисячоліттями устійнювались наші звичаї, уклад жит тя, світогляд, фолкльор, а також сама назва людей — християни.
Отже, разом із плеканцям за лишків чи основ «праформ», цей наш фолкльор поневоленої.
А слово «фолкльор» оз начає дослівно «мудрість й обрядово-звичаєва законність наро ду».
Я назвав там саме фолкльор, як збережений живим у народі.
Саме в такий важ кий час український фолкльор відіграв й нашій історії ролю зберігана української національної свідомости, культури й тра диції.
Новітнє вчення про фолкльор уже усвідомлює собі склад ність цього питання, зокрема цікавий під тим оглядом україн ський фолкльор.
Ні, український фолкльор с виявом розвоєвої ста дії нації, яка вже оформилася у власну державу, як національ но-свідому спільноту, і яка, рівночасно, в розвитку своєї націо нальної духовости й культури продовжує зв’язок із своїм фолк льором.
Леся, хоч так прекрасно знала фолкльор, не включилася у вузький суто описовий етнографізм народницької школи.
Зрозуміємо також, чому інші європейські народи, напр. , англійці, майже втратили ввесь свій фолкльор і сьогодні їм до водиться шукати за ним у самих залишках і рудиментах.