Це був вояк великого зросту; він мав довгий тулуб з боками, що нагадували більше зубра, ніж людину, та з руками, що на третину були довші, ніж у Нао.
Сильвестр випростовує свій кряжистий тулуб, його качиний ніс вкритий рясним потом, він задерикувато всміхається.
Ноги він мав тонкі, наче скіпки , — самі кістки без м’язів, обтягнені старечою шкірою; але на тих тендітних стеблинах виріс тулуб вельми огрядного чоловіка.
Тоді взагалі стало коїтись щось чудернацьке: тіло невідомого стало танути, ноги — вкорочуватися, втягуватися в тулуб, потім і тулуб стиснувся, «влився» в голову, і останнім щез у небі промінчик світла.
Тулуб покритий білою, як сніг, шерстю — прямою і шовковистою.
Від матері він дістав трохи важчий від вовчого тулуб, не маючи на собі й жодної унції зайвого нагулу, важив понад дев’яносто фунтів.
Його задні ноги, тулуб і хвіст були як у коня, а велетенські крила, передні лапи й голова з дзьобом нагадували орла.
Іноді це слово має значення «швидкий, нестримний»: «Весна була рання, дружна» (З. Тулуб).
Ген з приємністю відчув, як поволі ноги, а потім тулуб обнімає, пестить вода.
— Як би ти жила , — спитав Тулуб Голову , — коли б з мене не витягувала для себе соків життя?