Ой, яке страхіття бути в одній хаті з божевільним у таку годину !
Знову захугувало в голові все давньоколишпс страхіття: і шибспиці, до яких стояли чергою приречені, і свічі на поминальних хлібинах старого Човнара, і мати з дитям.
Настасія (сидить деякий час мовчки, непорушне дивлячись в землю, потім підводиться, підходить до Вовчанського й говорить сумно, задушевно, м’яко): Євгене, давай кінчимо оце страхіття.
Білому Іклу здавались непевними і високі стовбури дерев, і чорні тіні від них — вони могли ховати в собі всяке страхіття.
Бруно вирішив підняти шибку, але наступної миті завмер: страхіття сперлося своїми тонкими кінцівками на край скла.
Дівчата казали, що їм навіть і не снилося таке страхіття — щоб ото сім'ю так розшматували або продали десь далеко від рідного міста.
Усіх нас чекає це страхіття — корів, свиней, курей, овець, усіх.
Ах, боже, яке страхіття руки цілувать, про кохання говорить.
І, на щастя, згадав слово «рибалка», але перед ним з’явилася порожня череп’яна посудина з-під гасу; це було страхіття.
Сопучи й розкидаючи ратицями суху землю, страхіття готувалося до нападу.