— Опецьок Дуду — страхополох; він з нами не ходить відтоді, як Шпиндель зжував у нього капелюха …
Тому вважала за краще мовчати, бо знову скажуть, що я страхополох.
Ні, я справжнісінький страхополох, і поки я такий — не знати мені щастя.
Фал, освітлений сонцем … «І треба ж … Страхополох, шнурка злякався … А якби подумав добре, то збагнув би відразу, що ніякого променя, навіть лазерного, в безповітряному просторі не побачиш.
Побачивши козаків, він утік, як останній страхополох і, щоб виправдати себе, наплів тут такого, що й купи не держиться.
Бабай — бабай — бабай — бабай … Не було часу звертати увагу на назви вуличок, на повороти — я бігла, як страхополох, у котрого над вухом луснула повітряна кулька.
Хай не думає та шахрайка, що з нього страхополох !
Страхополох не може ствердити свою особу вчинком, а герой мусить це робити.
Був у нашому таборі один страхополох, од якого відмовилася рідна сім'я.
Уже в чім, бач, пораховати, Що розказать — йому вже дати; Ні в чім не був страхополох.