Ото й кажу вам, сер, що я й пальцем не міг поворухнути, ані рота розкрити, поки те страховисько не кинулось геть.
Перед ним стояло якесь страховисько з покарбованим, опухлим і рясно вкритим червоними струпами обличчям.
Сибір — то край засуджених на муки, Страховисько, що й мертвих потряса.
Двигуни заревіли, і за валом, що піднявся, страховисько зникло.
По ньому пішло, починаючи з лівої ноги, поповзло, як вуж, кошлате мале страховисько, довгоруке й липке, простягло вперед мацаки і заклеїло йому вуста чорними, напівпрозорими лапками.
Велетень здавався чудом, первісною людиною, твариною доісторичної доби — страховисько з широко роззявленою пащею, з вишкіреними жовтими зубами.
Справді, це «маленьке страховисько «(нам і самим було б важко його назвати інакше) не було новонародженим немовлям.
Та не встигла із місця зрушити, як вискочив Грицько із ковилу перед нею, та обома ногами збив страховисько з коня !
В Єршалаїмі всі пошепки кажуть про мене, що я люте страховисько, і це чиста правда.
— Бідолашний мій друже, це страховисько, цей гасконець мало не вбив вас.