— Хотів би я знати , — говорить Юрко , — що то за сопух, звідки?
Чую кров, чую дим, сопух, чад, пекло, ад , — ох !
Одно тільки вдарило Германа — дивно-неприємний гнилий сопух, але цікавість не давала йому відвернутися.
Я називаю це гноївнею, бо то була велика яма чогось сморідного, і сопух від неї доходив аж до парапету, з якого я визирав; навколишні селяни, мабуть, приходили сюди, щоб набрати гною для своїх полів.
Сопух перемоклих, висихаючих людських тіл наповняє кімнату.
А потім, уже за цією трагічною печаттю, вражав знову ж таки … сопух.
В тому тумані ще гостріше чувся сопух од гноїщ та трупів, але мухи літали, пронизуючи знепрозорілий простір дзенькучими стрілами.
Ця духота й цей сопух запаморочували доразу кождого свіжого, що входив до хати.
Якийсь дивний сопух виходив з неї, особливо теплими вечорами.
Їхали за вітром, де не так дуже було той гнилий сопух чути.