Я тільки похитав головою: хіба ж собака дістане зі столу !
Собака бігав туди й сюди, обнюхував траву й кущі, ніби чуючи щось підозріле.
Він чимало чув казок від батька, що собака і - вірний друг людини.
Відгризти власну лапу, як це часом робить вовк у капкані, собака не може, він чекає допомоги, він сподівається на допомогу людини.
І він учинив мудро — дав оголошення нонпареллю (тим шрифтом, якого ніколи не пропустить уважний читач): «Собака — Чорне вухо — спійманий.
Собака і кінь тільки те пам’ятають, що з ними трапилось.
А там собака з куснем хліба і баранячим реберцем у зубах.
Є ніж, але що зро биш, коли їх двоє - росіянин і собака?
Собака забився в куток між парканом і будинком, жалісно заскімлив.
Де ж кому до голови могло прийти, щоби він ні з того ні з сього, такий ліс, куди зимою хіба яка собака за зайцем забіжить, перешукувати взявся.