Прийнявся Півень жито розгрібать І буйні зерна вибирать.
Ще один півень прокричав наді мною при виїзді із Замку жахіть.
— Півень заспіває на світанку , — повторив зв’язковий і, крутнувшись на каблуці, карбованим кроком вийшов із зали.
Дядько Півень спитав у служки при дверях, кому можна замовити молитву, і той відіслав їх у бічний прохід.
Щоб розбудити нас, він закукурікав, мов півень, мені навіть здалося, що я ночую десь у селі.
— На зборах півень владно кукуріка, А трапиться буває заковика, І голос в нього нижчає ураз.
Дядько Півень стояв перед митрополичим чоловіком і покірно опустив голову.
Бо багато хто, переступаючи через наші голови, зупи няв на ньому свої завидющі очі: «Півень?
Не побачив і того, як півень випав із-під німцевої пахви на землю і, змахнувши крилами, з густим лопотінням полетів між вишнями.
Хвала Тобі, Господи, Боже наш, царю небесний, за те, що Ти нагородив півня спроможністю відрізняти день від ночі, так проказав Йосип, і тоді півень проспівав утретє.