Але Бім не помер від туги, як той собака-поводир, що прожив із сліпим чоловіком багато років.
Ну от, посьорбав поводир борщу, погодував ведмедя та й примостився спати на лаві.
На корекцію емоційно-вольової сфери: «Порвися коло», «Бейдж», «Остання зустріч», «Залежність», «Сліпий поводир», «Без маски», «У картинній галереї», «Через скло», «Карусель» та ін.
І хлопцеві так яскраво пригадався чомусь малюнок з Шевченкового «Кобзаря»: сліпець з кобзою і поводир-хлопчик.
Документи судової справи були для нього тим самим, що й соба-ка-поводир.
Поводир присунувся до нього ближче, зняв і поклав біля ніг картузика.
Можливо, поводир — це син «діда» і його теж, можливо, позбавлять зору.
Поводир, не перестаючи жувати, байдуже оглянув своє убоге вбрання і, ніби мова йшла про зовсім сторонню людину, сказав : — Якось буде … розживемося.
Так робив і собака-поводир — він не вставав і тоді, коли приносили їжу.
Коло грубки хлопчик-поводир треться, теплого місця шукає, обірваний такий та труситься так.