ПЕРЕЛЕСНИК Саме нині минуло вже двісті чотири зими та двісті три весни, як це сталося …
Перелесник мружив око, змагав бажання ляснути себе по щоці.
Перелесник забув, що й Буревісник колись був звичайним собі студентом Ромком Шолуденком із вічно запаленими, червоними від ненастанного читання очима.
Аж одного разу Перелесник прилетів і загукав до нього.
Скочив тоді Перелесник між козака та дівчину, затулив собою Оленку, а сам увесь запалився, як один величезний вогненний віхоть, аж все навколо зачервоніло.
— Перелесник вмить зібрав полум’я в складки свого плаща.
Перелесник здригнувся, прудким рухом кинувся геть і зник у лісі.
А тим часом Перелесник, що жив у сусідньому лісі, в печері над річкою, давно вже помітив, що подобалася козакові Залізнякові захожа дівчина Оленка.
Минуло небагато часу, і Волин зустрів своїх лісових друзів, Прилітав до нього знову Перелесник, як завжди зваблюючи його розповідями про далекі краї і південних красунь.
Бо чого би боявся більше Морок, аніж Вогню, яким володів Перелесник.