Перечекали лиху годину десь у байраці і, тільки випав перший весняний день, вони звилися в чисту блакить небес, понапинали струни й заграли так завзято й весело, як Перебендя на весіллях.
Так дослівно оре Перебендя свою убогу ниву і сіє своє слово.
«Перебендя» — це ключ до зрозуміння цілої творчости Шевченка.
Із цим віршем тематично споріднена поезія «Перебендя», у якій відобразилися думки молодого Шевченка про місце поета в суспільстві.
Якийсь Петро Перебендя, по тих книгах, жив уже більше як сто год; Гнат Швидкий з жінкою Оришкою жили сто двадцять год, а Іван Посмітюх вже прожив півтораста год, та ще з п’ятьма синами і трьома братами.
«Перебендя» — це безсмертний документ того моменту, що в нім рішилася доля Шевченка.
Шевченко зрозуміє, що він не бідний сирота без землі й долі, але «пан над панами» (Думи мої, думи мої) — «як сонце один між людь ми» (Перебендя).
Це ж уже Перебендя співав «Тарасову ніч» і «Кате рину».
Перебендя сліпий, тому й ходить, а ти ж видющий.
Бо на ній широкій куточка нема, Тому, хто все знає, тому, хто все чує. («Перебендя») «На небо глянув: «О, як ясно, Мов від упоєння прекрасно, Як вільно там буде мені !. .