Одначе сам хотів упитися, одуріти, щоб нічого не пам’ятати, не чути, не бачити.
«Потрібно зовсім одуріти від кислоти, щоб називати косяк сраним тарганом !»
Хоч на чортовій сестрі , — як казав Шевченко , — аби не одуріти в самотності.
Іти було не так уже й тяжко, просто тоскно й нудно, що аж одуріти можна; іноді по декількох годинах невпинного ходіння по колу Варан засинав із розплющеними очима.