Керма цих найкращих елементів із усіх суспільних прошарків — це й є справжнє народоправство.
«Разом із цим слід ствердити, що основною засадою державного ладу є, і безперечно довго ще буде, народоправство, тоді як різні диктатури являються лише переходовими явищами …
Учений розглядав народоправство як найважливіше явище руської історії та одну з провідних тенденцій історичного процесу — розвитку самодіяльності народних мас, зокрема в період удільно-вічового укладу.
Для інтерпретацій представників Н. н. характерні наявність базисних дихотомій, протиставлень: народ — аристократія, егалітаризм — елітаризм, народоправство — самодержавство (див.
Сили, що стоять за спиною Протоколів, твердо, очевидно, впевнені в тому, що вони можуть робити з народом все, що їм завгодно, аби тільки народу вдалося вселити, що в нього є «народоправство».
Водночас приводять вони до своєманітного парадоксу демократії, коли формальне народоправство, замість служити інтересам народу, отже, більшості , — обертається в середник його використання в руках меншости.
Аристократія, Бунт, Гайдамаки та Гайдамаччина, Гетьманщина, Етнопсихологія, Козацтво, Народ, Народоправство, Община, Панславізм, Позитивізм, Романтизм, Руїна, Федералізм, Федерація).
Державна форта керування єврейства не є народоправство, але панування сваволі.
У своїй статті про становище ОУН до питання майбутнього ладу відновленої Української Держави Я. Дуб пише: " … дилему — диктатура чи народоправство — доводиться розглядати з погляду доцільности, а не лише на підставі принципіяльних міркувань.