Першою і дивною для вечора справою, що виконав Антон Никандрович, було — побритися: якоюсь сільськогосподарською машиною в мініятюрі зняти з щік рослинність, схожу на пухнату наморозь по корі.
— попелом тряслася на голові старого наморозь, гасячи останній вогонь чуприни.
Привітавшись, він зірвав їх з вусів, стер наморозь з дугастих брів, бережно скинув з плеча мішок, у якому обізвалися гончарські скарби.
Улянка любила розглядати їх, особливо під час заходу сонця, коли наморозь на склі пойметься бувало теплим рожевим світлом і ніжно затріпоче.
Він провів по ній рукою, однак не осипалася наморозь — вічною стала.
Відтіль перебігли вони кількома чудовими блискучими кришталевими світлицями, де проживали Заморозки, Наморозь, Імла, Град, Хуртовина.
Старий дзвонар привітно усміхнувся в грубезні вуса, поверх яких поблискувала наморозь : — Оце ж під Новий рік, коли люди збиралися на збори, я й ударив у всі дзвони «Інтернаціонал».