Щур заплющив очі й на хвилину поринув у марення, забувши про все на світі.
Я прокинувся з марення про кришталеві струмки та повноводі річки й злякався, що він залізе на моє.
Кімната, багрове світло, плюскіт — все це марення, зараз він опиниться в пустелі, на піску, в пробковому шоломі, насунутому на очі.
Світле марення Ціолковського про завоювання космосу так і лишилося б красивою небилицею, коли б не наполеглива, подеколи навіть одноманітна та надокучлива праця тисяч і тисяч людей …
Думка менй у підземелля повернула, З відчуттів марення полуда зісковзнула, Знову в’язничні стнни були переді мною, Нависла тиша і пітьма над головою.
Ця думка спадала мені й раніше — але тільки вимовлена Егертом уголос, вона остаточно перетворилася з марення на вирок.
Це не мрії навіть були, а безглузде, нісенітне марення.
Гадав, що то мені марення такі маряться: шоколадні, кремові, фісташкові …
— Ось звідки новий рядок мухтаровського марення, товаришу полковник !
Він чув, як у ньому вирували пристрасті, що знайдуть для себе жахливий вихід, як пробуджувались марення, що, здійснившись, похмурою тінню обляжуть його життя.