Схили яру вкриті овочевими садами та гаями, що їх тут звуть «літниками», бо росте в них переважно ліщина вперемішку з кущами грабини, липи, десь-не-десь калини, крушини і диких черешень.
Там ліщина така, що не пролізти, треба прочистку зробити.
Перший поворот наліво, біля сухої сосни, а ще через двадцять метрів, де кінчається ліщина, другий поворот і відразу спуск у яр.
Справді, тут, в Обезах, ліщина була удвічі більша !
Ліщина молодече і наївно чепуриться, а гурт кучерявих кленів — мов ватага парубків …
І більш там тепер стирчить їжаком малоросла ліщина, колючі будяки, як волосся на сирітській миршавій голові, обскублене руками мачухи.
Там під трьома великими дубами стоїть її хатка, а кругом хатки ліщина.
Ліщина гомонів безперестану, вираховуючи, чи вийшла б скирта до хмари, коли б позводити всі на Україні копи до одного місця.
На очах зазеленіли береза й ліщина — ліс і сади відроджувалися.