Лісник узяв ліворуч і пішов до того місця, де стояв скиток, вибиваючи зі своєї, колись мальованої утроби перекошені деревця горобини.
І враз лісник побачив такі до болю знайомі зелені очі, що навіть йому стало лячно.
Лісник знову зітхнув і заговорив, наче на сцені, де й досі грав старостів, куркулів і різних жмикрутів : — Це все насмішечки зеленого маю.
Приязно погладжують дерево і лісник, і тесляр, але Фродо відчув зовсім інше: радість від знайомства з живою душею.
Збираючись іти, лісник іще раз повторив свою обіцянку, покликав посвистом двох собак, що хекали під столом, і надів на кучеряву шевелюру кашкет лісничого, який перебуває на державній службі.
Лісник почухав голу литку й сказав, що десь півтори години ходу.
Лісник, навпаки, з усіх сил тупав ногами в кирзових чоботях, аж зайці повтікали на другий кінець лісу, тремтячи з переляку як осикові листки.
— Виходить, може , — скидає лісник задубілу свиту, бере її за комір, щоб обтрусити сніг, і тепер вона стає схожою на обезголовлену людину.
— Та-ак, жили — не журились , — тужливо сказав Лісник.
Лісник, крекчучи, опустив ноги з ліжка, ввімкнув світло.