— Здається, можна б пригадати що краще , — озвався Лиштва , — здається, у Глупові усе тихо, благополучно і ничим не вимагається більш поліціантів.
— Я не знав сього , — відповів Лиштва , — а коли так, так вибачте мені: я не хочу заробляти на поліцію.
— Він у нас останній з естетиків і ідеалістів , — сміявся над ним Лиштва.
Рясна спідничка золотистого кольору, а внизу — лиштва з синіх кучерявих ялиночок.
То були — мировий суддя Василь Лиштва і вчитель з прогімназії Лука Ганусенко.
Лиштва глянув на її, а Галкін зрозумів, від чого у його дочки вирвалися ті слова.
Горовенко і Лиштва покотились з реготу, а Галкін і не всміхнувся; він говорив:
— По-моєму , — вмішався Лиштва , — чудно говорити про буржуазію в Росії, де вона у нас?
Скоро якось послі свят приїхав до Галкіна Лиштва обідати і посмаковати настоянки.